Обмороження

 

Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснаже­на хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольно­го сп’яніння.

У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз:

1) людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього;

2)  за подальшого зниження температури тіла спостері­гається запаморочення;

3) зупинка кровообігу, серцевої діяльності.

Потерпілого насамперед слід перенести в тепле приміщення і приступити до поступового зігрівання. Краще зігрівати у ванні з водою кімнатної температури. Проводячи обережний масаж усіх частин тіла, температуру води поступово доводять до 36 °С. Коли шкіра порожевіє, починають проводити ре­анімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). Як тільки з’явиться самостійне дихання і потерпілий опритом­ніє, його переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий солодкий чай, каву, молоко.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами.

Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обморо­ження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.

Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від 0 °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у не­рухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння тощо можуть стати причиною обмороження. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді. По-перше, виникає відчуття холоду. Потім людина відчуває поколювання, її шкіра набуває блідого відтінку, втра­чає чутливість. Пізніше німіє і набуває синюшного відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з’являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).

За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмо­роження.

/ ступінь (легкий) характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.

// ступінь (середньої тяжкості) проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З’являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.

III ступінь (тяжкий) — відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з’яв­ляються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.

IV ступінь (вкрай тяжкий) характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, запов­неними чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділян­ка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).

Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зроби­ти за допомогою теплих ванн. Упродовж 20-30 хв. температу­ру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в ткани­нах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампо­ном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошко­дження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов’язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування на холоді треба закривати, де це мож­ливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.

---

Пам’ятка щодо правил поведінки на льоду

Основні правила поведінки на льоду:

На льоду необхідно поводитися обережно. Найбільш небезпечна крига – перша та остання, адже така крига ще надзвичайно тонка та неміцна. Проте, лід може підвести нас восени, взимку і навесні.

Підозрілі місця, яких потрібно уникати:

• лід біля стоку води (наприклад, із ферми або фабрики);
• поблизу кущів, очерету, під кучугурами, у місцях, де водорості вмерзли у лід;
• лід, покритий товстим прошарком снігу;
• місця, де б’ють ключі, де швидкий плин або струмок впадає в річку;
• лід біля берега.

 

Порядок дій людини, яка провалилася під лід:

1. Не піддаватися паніці, необхідно утримуватися на плаву, уникаючи занурення з головою.
2. Кликати на допомогу.
3. Намагатися вилізти на лід, широко розкинувши руки, наповзаючи на його край грудьми і почергово витягуючи на поверхню ноги.
4.  Намагатися якомога ефективніше використати своє тіло, збільшуючи ним опорну площу.
5. Вибравшись на лід, необхідно перекотитися та відповзти в той бік, звідки прийшли, де міцність льоду вже відома.
6. Необхідно перевдягнутися. Якщо сухого одягу під руками не виявилось, треба викрутити мокрий і знову одягнути його.
7. Виконувати будь-які фізичні вправи. Можна розтертися сухою вовняною тканиною.
8. Сховатися в захищеному від вітру місці, добре укутатися, за можливості випити чогось гарячого.

Порядок дій людини при рятуванні потерпілих на льоду:

1. Покликати на допомогу ще кого-небудь. Якщо поряд нікого немає, то діяти необхідно продумано й обережно, щоб замість допомоги не погіршити становище.
2. Протягнути потерпілому довгу жердину, дошку, палицю від лиж, лижу тощо або кинути мотузку, зв’язані паски тощо. Якщо усе-таки необхідно вийти на лід, потрібно лягти на нього й повзти по поверхні, штовхаючи рятувальний засіб перед собою або кидаючи поперед себе мотузку чи пасок.
3. Знаходячись якомога далі від ополонки (краю крижини), необхідно протягнути потерпілому палицю, жердину чи кинути мотузку (трос). Якщо мотузка (трос) закріплена на березі і не вистачає її довжини, то, міцно тримаючись за кінець мотузки однією рукою, протягнути потерпілому другу руку.
4. Витягаючи потерпілого, потрібно попросити його працювати ногами – так буде легше витягнути його з ополонки. Діставши утопаючого, не можна дозволяти йому підійматися на ноги, нехай він повзе вслід за вами до берега.

Поклавши потерпілого на берег у безпечне місце, необхідно викликати швидку медичну допомогу (тел. 103), надати йому першу долікарську допомогу, необхідну при охолодженні організму

---

Спалах кору:

симптоми, профілактика, лікування

 

 

Основним способом профілактики є вакцинація, яка і забезпечує захист від кору.

У Київській міській дитячій клінічній інфекційній лікарні зараз перебувають 14 дітей, які захворіли на кір. В столиці забороняють відвідувати дошкільні установи і школи дітям, які не мають щеплень від кору.

Заступник голови Київської міської держадміністрації повідомив, що 20% київських дітей не щеплені від кору. За його словами, в 2016 році в Києві зафіксували два випадки захворювання на кір, а у 2017 році вже 80.

 

Кір - це інфекційна хвороба, збудником якої є вірус. Найчастіше хворіють діти без щеплень, які відвідують дитсадки й школи. Але дорослі та підлітки, яким не робили вакцинацію, також можуть захворіти.

Вірус кору дуже легкий і може розноситися потоком повітря, тому заразитися можна, перебуваючи в одному приміщенні з хворим. Але швидко гине в зовнішньому середовищі і не передається через побутові предмети (постіль, одяг) або третіх осіб, які контактували з інфікованими.

На кір хворіють лише люди, і зараження відбувається тільки від людини до людини.

Перші півроку після народження дитина має материнський імунітет від кору, але ближче до року він слабшає і необхідна вакцинація. Якщо ж мати дитини не хворіла й не робила щеплення, дитина імунітету не матиме.

 

Основні симптоми

Зазвичай на кір хворіють один раз. Повторні випадки трапляються вкрай рідко.

«Заразитися може будь-яка людина, що не має імунітету. Симптоми кору: висока температура, нежить, кашель, висип, іноді блювання й пронос. Часто ускладнюється пневмонією та може викликати ураження головного мозку», — повідомляє МОЗ.

Вірус кору послаблює імунітет і знижує здатність організму боротися з іншими хворобами. Від моменту зараження до захворювання минає від 7 до 21 дня. Це прихований період хвороби.

У період захворювання починається висока температура, сильний головний біль, нежить, відсутність апетиту й слабкість. Потім - нежить, сухий кашель, збільшення лімфовузлів, запалення слизової оболонки очей (сльозотеча, світлобоязнь, інколи гнійні виділення). Рожеві крапкові висипання з’являються на другий-третій день. На слизовій оболонці ясен, щік та губ — білуваті цятки. Їх можна побачити ще до появи висипу на тілі.

На 4-5 день хвороби на шкірі голови, обличчі, за вухами з’являється висип, пізніше розповсюджується на тіло, руки й ноги. Зазвичай виглядає як дрібні рожево-червоні цятки і пухирці, що поступово перетворюються на більші плями. У цей період стан хворого може погіршуватися. Висип зникає у зворотньому з появою порядку. Відтак стан хворого починає покращуватися.

 

Профілактика та лікування

Основним способом профілактики є вакцинація, яка і забезпечує захист від кору. В Україні застосовується комбінована вакцина для профілактики одразу від трьох хвороб - кору, епідемічного паротиту та краснухи. Вакцину закуповує Міністерство охорони здоров’я через міжнародні закупівлі ЮНІСЕФ за бюджетні кошти. Останнім часом батьки дедалі частіше відмовляються від вакцинації дітей.

Якщо ж дитина чи доросла людина захворіла, хворого обов’язково ізолюють, а також роблять дезінфекцію приміщення. Якщо дитина хворіє без ускладнення, лікування можна проходити вдома, дорослих зазвичай госпіталізують.

Висип не лікують. Спочатку тіло вкривається висипаннями повністю, стає червоною плямою, згодом висип зникне. Розчісувати його не можна - можуть утворитися рани. Лікарі радять також не мочити і не розтирати висип. Поки він не зійде, варто залишатися в ліжку.

На сайті МОЗ України розміщено інформацію щодо наявності вакцин у регіонах та календар профілактичних щеплень.

 

---

Дифтерія: причини, симптоми і лікування

Дифтерєю називається гостре інфекційне захворювання верхніх дихальних шляхів та шкіри в пошкоджених місцях. Основну небезпеку для життя і здоров'я представляє важка інтоксикація всього організму. При цьому вражається нервова, видільна, серцево-судинна системи.

Після перенесеної дифтерії формується нестійкий імунітет, тому приблизно через десять років людина знову може захворіти. Однак повторне захворювання переноситься легше, так як носить неважкий характер.

 

Дифтерія: причини

Захворювання викликає дифтерійна паличка. Передається дифтерія повітряно-крапельним шляхом від хворої людини або носія бактерії.

Контактний шлях зараження можливий від хворих дифтерією шкіри, очей. У цих випадках зараження відбувається через побутові предмети. Інфекція проникає в організм через пошкоджені ділянки шкіри, слизові оболонки.

Іноді збудник хвороби може розмножуватися в молочних продуктах.

У людей сприйнятливість до дифтерійної палички дуже висока, так як немає імунітету при відсутності щеплення або раніше перенесеного захворювання.

 

Дифтерія: симптоми

Захворювання починається з періодичного незначного підвищення температури, несильних больових відчуттів у горлі при ковтанні. На цьому етапі хвороби симптоми можна легко сплутати з проявом звичайної застуди.

Через деякий час на мигдалинах, в горлі, на задній стінці гортані виникають плівки сіро-жовтого кольору. При важкому перебігу дифтерії ці плівки поширюються на всю гортань і ніс. Носове дихання утруднюється, оскільки звідти виділяється сукровиця. Шийні залози опухають, самопочуття хворого погіршується.

Через деякий час плівки і запалення в горлі зникають, проте починається найсильніша інтоксикація організму. Потрапивши в кровотік дифтерійний екзотоксин розноситься по всьому організму, вражаючи нервові закінчення, нирки, серце.

Дифтерія: лікування

Лікування захворювання дифтерія проводиться в умовах інфекційного відділення лікарні. Основний терапевтичний метод - це введення пацієнтові антитоксичної дифтерийної сироватки.

 

Найбільш ефективний метод у тому випадку, якщо сироватка вводиться на початковому етапі захворювання, тобто до того моменту, як токсини потраплять в кров і отримають доступ до внутрішніх органів. Тому введення сироватки проводиться внутрішньом'язово при першій підозрі хвороби.

На жаль, максимально швидко провести лікування не вдається, так як проходить кілька днів між зараженням і проявом симптомів, а значить початком лікування. Тому не виключений розвиток важких ускладнень.

Одночасно з введенням сироватки проводиться лікування антибактеріальними препаратами. Особливе місце в лікуванні дифтерії займає дезінтоксикаційна терапія - це лікарські препарати, що послаблюють дію токсинів.

Велике значення в терапевтичному ефекті лікування дифтерії має дотримання постільного режиму і дієти. Їжа повинна бути в основному рідка, що не травмує гортань.